Тема: Кримінальна відповідальність: поняття, сутність та особливості за нормами Загальної частини Кримінального кодексу України

  • Вид работы: Курсовая работа (т)
  • Предмет: Основы права

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

.1 ОСНОВНИЙ ЗМІСТ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

.2 ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

кримінальний відповідальність протиправний посягання


ВСТУП


Актуальність теми.У остані роки в Україні спостерігається різкий сплеск правопорушень у різноманітних галузях життя. Тому у зв'язку з цим виникає потреба в інституті юридичої відповідальність, що є юридичним засобом що попереджує або ліквідує протиправну поведінку і стимулює суспільно корисні дії людей у правовій сфері.

Тому соціальна необхідності юридичної відповідальності, її призначення у правовий системі є визначальною складовою безпосередньо повязаною з протиправною пофедінкою та правопорушеням. Найбільш суворим виглядом юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність. Проблема кримінальної відповідальності є одним із фундаментальних проблем кримінально-правової науки. Дослідження будь-якої інституції кримінального права зачіпає зрештою той чи інший аспект кримінальної відповідальності, що є поруч із такими категоріями як злочин та покарання що є центральним поняттям кримінального права.

В нормах кримінального закону сформульовані підстави і принципи кримінальної відповідальності. Згідно з Основним Законом України кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.
В даний час, коли в суспільних науках, у тому числі й у юридичній, одержала визнання ідея пріоритету загальнолюдських цінностей, дослідження кримінально-правових відносин здобуває особливе значення. Зараз можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем і державою в нашій країні будуються на основі закону.
Реалізація задачі охорони інтересів особистості, чи суспільства держави від злочинних зазіхань припускає застосування судом до осіб, винних у їхньому здійсненні, передбачених законом покарань.
Зрозуміло, реалізація кримінально-правових відносин кримінальної відповідальності допускається тільки при наявності основ, передбачених діючим карним законодавством. У цьому зв'язку, представляється важливим розгляд і аналіз таких основ. Після цього необхідно розглянути ряд норм, що містяться в діючому карному законодавстві.
Розгляд поставлених питань є важливим для визначення значення цього інституту як для обличчя винного в здійсненні злочину, так і дял законодавця. У курсовій роботі представляється надзвичайно актуальним розгляд питання про кримінальну відповідальність, поняття, сутність та її підстави. При постановці питання кримінальної відповідальності першорядно треба дати визначення поняття кримінальної відповідальності.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - виявити і проаналізувати проблеми правового регулювання кримінальної відповідальності держави і виробити обгрунтовані пропозиції створені задля його вдосконалення.
Завдання дослідження. Досягнення поставленої мети забезпечується рішенням наступних завдань:

дати визначення поняттю та сутності кримінальної відповідальності;

зрозуміти поняття, розкрити зміст кримінальної відповідальності;

виділити особливості кримінальної відповідальності;

дослідити підстави притягення до кримінальної відповідальності;

Обєктом є суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність на які було здійснено протиправне посягання.

Предметом дослідження є, власне, кримінальна відповідальність її поняття,сутність та особливості.

Теоретичним підґрунтям обраної теми стало опрацювання теоретичних положень, що містяться в наукових працях українських та зарубіжних учених.

Зокрема поставлені питання раніше вивчалися М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. В. Сташиса, В. Я. Тація, Бабенко А.М., Грищук В.К, Фріс П. Л та іншими вченими.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи стала система загальнонаукових, спеціально-наукових, та спеціально-юридичних методів, використання яких дало змогу досягнути зазначену мету та розвязати поставлені завдання. У перебігу роботи над дослідженням проблем дослідження кримінальної відповідальності використовувалися такі методи, як:

формально-юридичний тобто цей метод зазвичай пов'язують тільки з вивченням права. Предметом дослідження в цьому випадку є право в чистому вигляді - його категорії, визначення, ознаки, структура, конструкції, юридична техніка;

порівняльно-правовий метод є основним методом у системі методології порівняльно-правових досліджень, який виступає як сукупність способів і прийомів виявлення, на основі порівняльного вивчення загальних і специфічних закономірностей, виникнення, розвитку, функціонування різних правових систем;

системний підхід - це напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи.

Ефективність системного підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що встановлюють зв'язок між системними параметрами.

Структура роботи зумовлена метою та завданням дослідження, логікою викладу матеріалу та складається зі вступу, двох розділів з висновків та списку використаної літератури.



Розділ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ


Чинний Кримінальний кодекс України не розкриває поняття кримінальної відповідальності, хоча у статтях та назвах статей тільки Загальної частини Кримінального кодексу України воно вживається понад сто разів. Розробка цього поняття належить до сфери науки кримінального права.

Проте, визнання науковцями того, що кримінальна відповідальність ? це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин, не зупинило дискусій з приводу суті та змісту цього поняття. Більше того, незважаючи на належну увагу до цієї проблеми, процес формування вчення про кримінальну відповідальність залишається складним і суперечливим. Визначення кримінальної відповідальності, виходять із того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності. І хоча останню в правознавстві розуміють по-різному, проте у вузькому, спеціально-правовому значенні юридичну відповідальність трактують як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідну реакцію держави на вчинене в минулому правопорушення.

З цього погляду юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру обмеження державною владою передбачених законом прав і свобод особи, яка вчинила правопорушення. Тому головна місія, яку покликана виконувати ця галузь, полягає в охороні найбільш важливих для суспільства відносин, шкода яким спричиняє шкоду суспільству в цілому.

У зв'язку з цією специфікою кримінального права специфічною є і відповідальність, яка передбачена кримінальним законом за вчинене особою правопорушення .

Висловлені в юридичній літературі погляди до сутності кримінальної відповідальності можна обєднати в наступні умовні підходи: „кримінальна відповідальність - покарання; „кримінальна відповідальність - застосування кримінально-правової санкції; „кримінальна відповідальність - осуд; „кримінальна відповідальність - обовязок; „кримінальна відповідальність - перетерпіння особою заходів примусу; „кримінальна відповідальність - правовідносини .

Оскільки жодна з вищеназваних концепцій так однозначно і не сприйнята ні наукою, ні практикою, хочеться навести положення які стосуються змісту інституту кримінальної відповідальності, які сприймаються більшістю вчених та практиків. Встановлюючи зміст кримінальної відповідальності слід виходити з аксіоматичного твердження, що вона є різновидом юридичної відповідальності, а відтак їй притаманні, нехай з певним уточненням, і всі ознаки юридичної відповідальності.

До таких ознак, як правило, відносять: 1) за своєю сутністю юридична відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення; 2) застосування юридичної відповідальності забезпечується державним примусом; 3) вона застосовується, як правило, лише до субєктів, які винні у вчиненні конкретного правопорушення; 4) вона тягне застосування до правопорушника певних санкцій майнового, особистого чи організаційного характеру. Тому з урахуванням викладеного можна сказати що кримінальна відповідальність на мою думку - це передбачене

Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави.

При встановленні змісту кримінальної відповідальності слід враховувати і те, що її підстави, форми та порядок реалізації встановлюються виключно кримінальним законом. Такий висновок можна зробити зокрема на основі положень ст. 3 Кримінального кодексу України.

Окрім цього, як вже зазначалось вище, кримінальна відповідальність є лише однією з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, які виникають між державою і особою у звязку з вчиненням останньою злочину. Відтак, оскільки обовязковим елементом будь-яких правовідносин, в тому числі і кримінально-правових, є їх зміст (соціальний звязок, взаємні права і обовязки), то в кримінальній відповідальності вони реалізуються як з боку держави, так і з боку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить склад злочину. При цьому держава, в особі компетентних органів, реалізує своє право, яке одночасно є і обовязком, відреагувати на діяння особи шляхом застосування кримінально-правових засобів впливу.

Особа зобовязана перетерпіти дану реакцію та має право на дотримання при цьому щодо неї вимог закону. Тому неповним є односторонній розгляд кримінальної відповідальності лише з позиції реалізації прав і обовязків або тільки держави, або тільки винної особи, що має місце у вищенаведених концепціях. Отже те, що кримінальна відповідальність має обєктивно-субєктивний характер, що полягає у застосуванні конкретних кримінально-правових засобів з боку держави, та їх сприйняття особою, до якої, за наявності підстав, вони застосовуються слід вважати істотною її ознакою.

Відтак, в понятті кримінальної відповідальності повинна відображатися ця реалізація юридичного звязку держави і особи, що виник з вчиненням останньою злочину, тобто її обєктивно-субєктивний характер.

Вищевказані ознаки є, на мою думку, істотними, необхідними і достатніми для визначення поняття кримінальної відповідальності. Проте, більш повне уявлення про інститут кримінальної відповідальності можна отримати встановивши її структуру.

Важливе значення для цього має зясування моменту виникнення і припинення кримінальної відповідальності. Однак і тут існує розмаїття думок. Одні дослідники вважають, що кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, коли на їхню думку, власне і виникають кримінальні правовідносини, інші - з моменту притягнення особи як обвинуваченого, треті - з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду тощо.

Дане питання дійсно є дискусійним, але виходячи з того, що ми зясовуємо поняття кримінальної відповідальності не тільки в теоретичному аспекті, а, насамперед, на основі аналізу чинних правових норм, то вирішення цього питання може викликати дискусії лише в науці.

Мова йде про те, що Конституційний Суд України своїм рішенням у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) закріпив, що настання кримінальної відповідальності має місце з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а предявлення обвинувачення слід розглядати як притягнення до кримінальної відповідальності.

Хоча Конституційний Суд України не запропонував свого бачення поняття кримінальної відповідальності та форм, в яких вона може реалізуватися, проте розмежування понять притягнення до кримінальної відповідальності та її настання має важливе значення.

Зокрема, визнання моментом настання кримінальної відповідальності моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду є підставою для висновку про те, що оскільки обвинувальний вирок суду за своїм характером є актом засудження, негативної оцінки діяння та особи, яка його вчинила, то обовязковим структурним елементом кримінальної відповідальності є осуд судом від імені держави, вчиненого діяння та особи, яка його вчинила.

Факультативними структурними елементами кримінальної відповідальності слід визнавати також виконання призначеного в обвинувальному вироку покарання та судимість. Якщо питання про визнання виконання (відбування) покарання структурним елементом кримінальної відповідальності визнається більшістю вчених, то щодо судимості дане твердження потребує додаткової аргументації.

Підставою для твердження, що судимість слід вважати елементом структури кримінальної відповідальності, є, зокрема, положення, викладене в ч. 1 ст. 5 Кримінально кодексу, в якому зазначено, що Закон про кримінальну відповідальність, який помякшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які … відбули покарання, але мають судимість . Підтверджується це і в п. 11 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень, в якому закріплено, що правила, встановлені

Кримінальним кодексом України 1960 р. стосовно ... погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Підставою для висновку, що судимість саме факультативний структурний елемент кримінальної відповідальності, є аналіз положень ст. 88 Кримінального кодексу України, в якій зазначено, що особа вважається судимою з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості (ч.1 ст.88 КК України), однак, у випадку ...звільнення від покарання... визнаються такими, що не мають судимості (ч.3 ст.88 КК України). Тобто, у випадку осуду судом від імені держави, вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, поєднаного з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання, кримінальна відповідальність має місце, а судимість не виникає.

В окремих випадках кримінальна відповідальність може, окрім вищеназваних, містити й інші елементи. Наприклад, у випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на винного окремих обовязків, визначених ст. 76 Кримінального кодексу України, окрім осуду судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила та призначення покарання, кримінальна відповідальність полягає в наявності протягом іспитового строку загрози виконання (відбування) покарання та перетерпінні засудженою особою позбавлень і обмежень, конкретизованих вироком суду, які не є покаранням. Отож, загрозу відбування покарання та перетерпіння позбавлень і обмежень конкретизованих вироком суду, які не є покаранням, слід також визнавати факультативними структурними елементами кримінальної відповідальності.


1.1Основний зміст кримінальної відповідальності


Наведена вище характеристика кримінальної відповідальності не заважає дискусіям у теорії кримінального права з приводу основного змісту цього поняття. Найбільш поширеними в цьому плані точками зору є такі:

. Визначення кримінальної відповідальності як обовязку відповісти за вчинення забороненого кримінальним законодавством суспільно небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру.

. Розуміння кримінальної відповідальності як реального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу.

. Ототожнення кримінальної відповідальності та покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкцій.

. Розгляд кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин або як сукупності кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин.

Із наведених точок зору більш слушною видається та, що розглядає кримінальну відповідальність як реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. Єдине уточнення, яке потрібно зробити - в окремих випадках кримінальна відповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила злочин .

Інші точки зору, як уявляється, в тій чи іншій мірі не відповідають основним юридичним ознакам кримінальної відповідальності. Так, обовязок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбачені кримінальним законом обмеження не є реакцією держави на вчинений злочин. У цьому плані, очевидно, сам по собі обовязок не може бути кримінальною відповідальністю.

Не можна ототожнювати кримінальну відповідальність і покарання. Покарання є основою, але не єдиною формою кримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. 3 та ст. 50 Кримінального кодексу.

Щодо розуміння кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин, то воно занадто розширює її зміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношення потребує окремого розгляду.


.2 Форми реалізації кримінальної відповідальності


Цілком очевидно, що виділення окремих форм реалізації кримінальної відповідальності можливе лише за умови попереднього визначення самої кримінальної відповідальності. Відомо, що дефініція цього поняття в законодавстві відсутня, а в літературі викликала гостру дискусію. Усвідомлюючи, що визначення поняття кримінальної відповідальності є предметом окремого дослідження, я виходжу з того, що кримінальна відповідальність - це передбачені кримінальним законом обмеження прав і свобод особи за вчинення нею кримінального правопорушення. Зміст кримінальної відповідальності становлять ті види правообмежувальних заходів, які володіють всіма ознаками, що притаманні кримінальній відповідальності.

Це, зокрема: покарання, заходи, що застосовуються замість покарання при умовному звільненні від нього, й судимість. Натомість не є кримінальною відповідальністю окремі заходи впливу на особу, яка вчинила злочин, що хоч і передбачаються кримінальним законодавством, проте не полягають в обмеженні її прав чи свобод. Так, Законом України від 18.04.2013, що має набути чинності 16.01.2014, до КК України введене поняття «інших заходів кримінально-правового характеру», до яких віднесені спеціальна конфіскація, примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Зокрема, спеціальна конфіскація «полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна за умови вчинення злочину у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу» ст. 961 і може відповідно до ч. 1 ст. 962 застосовуватися «у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику, а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання». Цілком очевидно, що в переважній більшості з описаних у ст. 962 Кримінальному кодексі випадків спеціальна конфіскація застосовуватиметься до майна, на яке у його володільця право власності не виникає.

Так, майно, що одержане внаслідок вчинення злочину або є доходом від такого майна п. 1 ч. 1 ст. 962 , у тому числі майно, що було предметом злочину п. 3 ч. 1 ст. 962 не стає власністю злочинця, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається виключно на підставах, що не заборонені законом. У багатьох випадках майно, що було предметом злочину п. 3 ч. 1 ст. 962 або засобом чи знаряддям вчинення злочину п. 4 ч. 1 ст. 962 , належить до видів майна, що, відповідно до ч. 2 ст. 325 Цивільного кодексу України, не може перебувати у власності приватних осіб.

Оскільки право власності на майно, що підлягає спеціальній конфіскації, не виникає, то й обмежувати його при її застосуванні не доводиться. У звязку з викладеним спеціальну конфіскацію не можна вважати кримінальної відповідальністю.

Так само не є заходами кримінальної відповідальності окремі, передбачені КК України правообмежувальні заходи, які можуть застосовуватися у звязку із вчиненням кримінального правопорушення, але не за його вчинення. Сказане стосується низки заходів, окремі з яких належать у т.ч. до т.зв. «інших заходів кримінально-правового характеру». Зокрема, примусові заходи медичного характеру в окремих випадках можуть застосовуватися до осіб, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності (ч. 2 ст. 20, п. 2 ст. 93 КК України) або після вчинення злочину, у т.ч. в процесі відбування покарання, втратили здатність усвідомлювати свої дії чи керувати ними (ч. 3 ст. 19, ч. 1 ст. 84, п. 3 ст. 93 КК України). Однак підставою їх застосування є не вчинення злочину, а необхідність лікування наявного в особи психічного захворювання. Те ж саме можна стверджувати й про такий правообмежувальний «інший захід кримінально-правового характеру» як примусове лікування, яке, відповідно до ст. 96 КК України, може застосовуватися незалежно від призначеного покарання у звязку із наявністю в особи хвороби, що становить небезпеку для життя інших осіб. В окремих випадках до неповнолітніх, які вчинили злочини, можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру (ч. 1 ст. 97, ст. 105 КК України). Однак сама сутність цих заходів свідчить про те, що застосовуються вони у звязку із необхідністю усунення прогалин у вихованні неповнолітнього, а не за вчинення ним злочину. Підтвердженням цій тезі є й той факт, що до такої особи примусові заходи виховного характеру застосовуються або при звільненні від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 97 КК України), або у випадках, які формально називаються звільненням від покарання (ст. 105 КК України), але фактично є звільненням від кримінальної відповідальності, оскільки жоден її захід при цьому не застосовується. Нарешті не за вчинення злочину застосовується й спеціальна конфіскація у тих виняткових випадках, коли вона стосується майна, відносно якого в особи існує право власності.

Йдеться, зокрема, про випадки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 961 КК України (законно надбане майно, що призначалося (використовувалося) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення) та п. 4 тієї ж статті (засоби чи знаряддя вчинення злочину, які не вилучені з цивільного обороту). В даному випадку спеціальна конфіскація виступає як «захід безпеки», який переважно застосовуються до особи для запобігання вчиненню нею нових злочинів [8, с. 63-67]. Твердження про те, що кримінальна відповідальність настає лише при вчиненні кримінального правопорушення дає можливість відмежовувати її від тих заходів впливу, у т.ч. й т.зв. «інших заходів кримінально-правового характеру», що хоч і передбачені кримінальним законодавством, однак застосовуються у випадках, коли таке правопорушення відсутнє.

Маються на увазі, передусім, примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК України), та примусові заходи медичного характеру, які застосовуються до неосудних (п. 1 ст. 93 КК України). Сказане також стосується й т.зв. «заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб», запровадження яких передбачене Законом України від 23.05.2013, який має набути чинності 01.09.2014 [10]. Позаяк юридична особа, навіть після набуття названим законом чинності субєктом злочину у вітчизняному законодавстві не визнається, то й заходи, які до неї застосовуються у разі вчинення злочину від її імені чи в її інтересах фізичною особою, не можна вважати кримінальною відповідальністю. Викладене дає підстави стверджувати, що навіть і після набрання чинності законами про запровадження «інших заходів кримінально-правового характеру», до заходів кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством України належать лише покарання, заходи, що застосовуються замість покарання при умовному звільненні від нього, та судимість.

Виходячи саме з такого змісту кримінальної відповідальності, й необхідно виділяти форми її реалізації. Відомо, що в науці вони виділяються за різними класифікаційними критеріями [4, с. 116-127; 5, с. 145-150; 6, с. 77-85]. Інколи формами реалізації кримінальної відповідальності називаються окремі визначені нами вище заходи, що входять до її змісту [4, с. 127]. Інші автори в основу виділення кримінальної відповідальності кладуть розрізнення її проявів на законодавчому, правозастосовному та виконавчому рівнях. Тому, перш ніж визначати форми реалізації кримінальної відповідальності, слід попередньо дати відповідь на питання про те, який саме прояв кримінальної відповідальності підлягає реалізації? З нашого погляду, кримінальна відповідальність може мати різні прояви (Ю. В. Баулін називає їх видами кримінальної відповідальності [1, с. 30-35]) залежно від «ступеня наближеності» тих правообмежень, в яких вона полягає, до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (злочин). Перший прояв - це кримінальна відповідальність, визначена кримінальним законом, тобто обмеження прав, що передбачені за вчинення злочину для невизначеного кола осіб (так звана потенційна кримінальна відповідальність). В цьому прояві кримінальна відповідальність є найбільш віддаленою від особи, вона як певний «дамоклів меч» загрожує всім і кожному, хто потенційно може вчинити злочин. Така кримінальна відповідальність, як правило, відносно визначена, тобто закон допускає певну варіативність як за видами прав і свобод, які можуть бути обмежені, так і за розмірами (у т.ч. строками) їх обмеження. Вона виникає з моменту набрання чинності законом, що її передбачив, і зникає в момент втрати ним чинності. Другий прояв - це кримінальна відповідальність, що визначена вироком суду для конкретної особи, засудженої за вчинення злочину (конкретизована кримінальна відповідальність). У цьому випадку обмеження прав людини, що загальним чином, як правило, відносно визначені у законі для неперсоніфікованого кола осіб, для конкретної особи конкретизуються до певного конкретного виду (видів) і міри (мір) обмежень.

Конкретизована кримінальна відповідальність за своїм обсягом знаходиться в межах потенційної, не може бути ні більшою, ні меншою за неї. Вона виникає з моменту набрання вироком законної сили й припиняється в момент закінчення реалізації всіх заходів, що її складають. За загальним правилом таким моментом має бути погашення судимості, але фактично вона може припинитися й раніше, наприклад при достроковому знятті судимості, при декриміналізації вчиненого особою діяння, у випадку смерті особи та в деяких інших випадках. Третій прояв - це кримінальна відповідальність, якої реально зазнає особа, засуджена за вчинення злочину (реальна кримінальна відповідальність). В даному випадку, на відміну від другого, де кримінальна відповідальність розуміється як вид і міра зафіксованих вироком правообмежень, вона розглядається як реальне перетерпіння, зазнавання обмеження прав конкретною особи, що вчинила кримінальне правопорушення (злочин). Реальна кримінальна відповідальність за своїм обсягом знаходиться в межах конкретизованої, ніколи не може бути більшою за неї, але за певних умов може бути меншою за неї. Моментом її початку є обернення вироку, що набув законної сили, до виконання. Момент же закінчення реальної кримінальної відповідальності співпадає з моментом закінчення конкретизованої кримінальної відповідальності. Запропоноване розуміння змісту й меж різних проявів кримінальної відповідальності потребує певного застереження у звязку з відомим рішенням Конституційного Суду України, в якому він визначив, що «кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду» [13]. На мій погляд, таке тлумачення жодним чином його не заперечує запропонованого мною визначення аналізованого поняття та його проявів. Даючи таке тлумачення, Конституційний Суд виходив із конкретних обставин справи, що розглядалася, а тому розглядав кримінальну відповідальність лише як реальне зазнавання конкретною особою обмеження її прав. Таке реальне правообмеження, дійсно, можливе лише з моменту набрання законної сили вироком суду.

Це, однак, не свідчить про те, що таке правообмеження не існує потенційно, коли воно передбачене кримінальним законом для невизначеного кола осіб, які можуть вчинити злочин (потенційна кримінальна відповідальність), і не існує як правообмеження, встановлене у вироку суду для певної особи (конкретизована кримінальна відповідальність). Очевидно, що потенційна та конкретизована кримінальна відповідальність є видом та розміром правообмежень, що зафіксовані у документі (законі чи вироку). Власне кажучи, вони взагалі не мають моменту настання, а існують лише доти, доки є чинним закон чи має законну силу вирок суду, у яких вони передбачені. Таким чином, слід погодитися з Ю.В. Бауліним у тому, що виділення форм реалізації кримінальної відповідальності може здійснюватися лише при її індивідуалізації [14, с. 345], тобто стосовно конкретизованої, і, як наслідок, - реальної кримінальної відповідальності. Критерієм виділення таких форм може слугувати обсяг правообмежувальних заходів, що включаються до змісту такої відповідальності. Як слушно стверджує І.В. Красницький, форми кримінальної відповідальності - це передбачені кримінальним законом можливі варіанти поєднання елементів змісту кримінальної відповідальності [5, с. 152]. Обрання саме такого критерію дає підстави підтримати позицію Ю.В. Бауліна [14, с. 345-346], який виділяє наступні три форми реалізації кримінальної відповідальності. Перша форма полягає в осуді особи, яка вчинила злочин, без призначення їй покарання. Така форма реалізації кримінальної відповідальності передбачена ч. 4 ст. 74 КК України, відповідно до якої «Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною». Крім того, відповідно до ч. 5 тієї ж статті «Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу».

В даному разі до змісту конкретизованої і, відповідно, реальної кримінальної відповідальності особи не включається головний її правообмежувальний захід - покарання. Відповідно він не може бути й замінений іншим заходом - заходами, що застосовуються замість покарання при умовному звільненні від нього. Кримінальна відповідальність при такій формі її реалізації представлена лише одним заходом - осудом, однак і він зявляється й одночасно втрачає своє кримінально-правове значення в момент набрання вироком законної сили. В цих випадках особа знаходиться в стані засудженої лише мить - нікчемно малу точку в часі (момент набрання вироком законної сили), після якої вона знову вважається не судимою і не може бути не те що піддана правообмеженням, характерним для судимості, а й навіть докорена за факт вчинення злочину. Викладене свідчить, що при першій формі її реалізації кримінальна відповідальність особи фактично відсутня, у звязку з чим, положення ч.ч. 4 і 5 ст. 74 КК України мають бути, на мій погляд, або реформовані в напрямку перетворення їх на умовну підставу звільнення від покарання зі встановленням іспитового строку, або трансформовані в інститут звільнення від кримінальної відповідальності, або ж виключені. Друга форма реалізації кримінальної відповідальності, яка за задумом законодавця повинна була стати найбільш типовою, полягає в засудженні особи з призначенням їй покарання і його реальним відбуванням. У даному разі до змісту конкретизованої та реальної кримінальної відповідальності належать два її заходи: покарання та судимість. При цьому перший, будучи за змістом своїх правообмежень, як правило більш суворим за другий, за строком їх реалізації, як правило, є коротшим. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання обвинувальним вироком суду законної сили, протягом усього строку відбування покарання та ще, як правило, певний час після його відбуття - до моменту погашення або зняття судимості. Втім, дані судової статистики останніх років свідчать про те, що ця форма реалізації кримінальної відповідальності не стала найбільш поширеною.

Суди наразі віддають перевагу наступній, тертій формі її реалізації. Третя форма реалізації кримінальної відповідальності полягає в засудженні особи з призначенням їй покарання, від реального відбування якого вона звільняється і яке замінюється їй іншими заходами. Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних, робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше пяти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ч. 2 тієї ж статті, суд також приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено таке ж покарання, як назване вище, а також узгоджено звільнення від його відбування з випробуванням. У цих випадках суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки, передбачені ст. 76 КК України. В цьому разі конкретизована кримінальна відповідальність особи, окрім осуду, містить як покарання, так і заходи, що застосовуються замість нього, при умовному звільненні від покарання. Реальна ж кримінальна відповідальність особи в оптимальному для неї варіанті (ч. 1 ст. 78 КК України) містить виключно заходи, що застосовуються замість покарання (ст. 76 КК України), а також судимість (пункти 1 і 2 статті 89 КК України). Однак, у разі якщо засуджений не виконує покладені на нього обовязки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє його для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 787 КК України).

В цьому разі реальна кримінальна відповідальність особи доповнюється покаранням і фактично включає в себе усі три заходи. Інколи в літературі виділяються й деякі інші форми реалізації кримінальної відповідальності. Так, наприклад, В. К. Грищук відносить до форм реалізації кримінальної відповідальності також і звільнення від неї [2, с. 96-97]. Погодитися з таким твердженням не уявляється за можливе, оскільки при звільненні від кримінальної відповідальності жоден її захід не застосовується до особи, яка вчинила злочин. В тій моделі, в якій інститут звільнення від кримінальної відповідальності реалізований у чинному кримінальному законодавстві України, при застосуванні його норм держава, фактично, відмовляється від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, не вирішуючи питання про її винуватість. Таким чином, навіть осуду з боку держави при звільненні від кримінальної відповідальності особа не зазнає, не говорячи вже про інші заходи кримінальної відповідальності. Викладене дає підстави для висновку, що виділення форм реалізації кримінальної відповідальності можливе лише на правозастосовному рівні і такі форми мають розрізнятися між собою залежно від наповнюваності кримінальної відповідальності конкретної особи окремими її заходами. З урахуванням цього має проводитися кримінально-правова політика держави як на рівні законотворчості, так і на рівні застосування кримінального законодавства.



Висновок до розділу 1


Викладене дає підстави для твердження, що структурно кримінальна відповідальність за чинним Кримінальним кодексом України включає один обовязковий елемент: осуд судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила; і пять факультативних - призначення покарання, загрозу виконання (відбування) покарання; виконання (відбування) покарання; позбавлення і обмеження, конкретизовані вироком суду, які не є покаранням; судимість. Запропонований перелік елементів кримінальної відповідальності є вичерпним, хоча і може бути деталізованим.

Отже враховуючи викладене можна сказати, що поняття, кримінальна відповідальність ? це регламентована кримінальним законом одна з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, яка полягає, з однієї сторони - в осуді судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, як правило поєднаному з призначенням їй покарання, а в певних випадках також у виконанні призначеного покарання і (чи) забезпеченні інших встановлених вироком суду позбавлень і обмежень, які не є покаранням, та судимості, а з іншої - у вимушеному їх перетерпінні засудженим.

Більш загально поняття кримінальної відповідальності можна визначити, як одну з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, яка полягає в застосуванні від імені держави до особи винної у вчиненні злочину передбачених кримінальним законом обмежень та у вимушеному їх перетерпінні засудженим.


РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ


Проблема підстав кримінальної відповідальності на мою думку одна з найважливіших та чи не найбільш складних і дискусійних в науці кримінального права, яка має не тільки юридичне, а й політичне значення. Через призму її вирішення визначається характер кримінальної політики держави, рівень законності, правове становище особи в суспільстві тощо.

Визначити підстави кримінальної відповідальності - означає відповісти на такі питання: за що і чому особа має підлягати такій відповідальності? Чому в держави виникає право на осуд особи, можливість застосувати передбачені кримінальним законом заходи примусу?

Така відповідь може мати кілька аспектів. Зокрема, відповідати на вище поставлені питання прийнято:

а) на філософському рівні;

б) на нормативному рівні;

в) на рівні науки кримінального права.

Взагалі, термін «підстава» трактується по-різному. Це і основа, і те, головне, на чому щось базується, і те, чим пояснюються, виправдовуються певні вчинки, поведінка.

У філософії підстава розглядається як достатня умова існування певного явища, її з'ясування певною мірою є поясненням цього явища. Філософське осмислення питання про те, за що і чому особа має підлягати кримінальній відповідальності, пов'язане з різними концепціями щодо ролі причинності у природі та суспільстві. Наше суспільство і держава виходять із того, що злочинець, як особа, що наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з кримінально-правовими заборонами і лише тому може підлягати кримінальній відповідальності за їх недотримання. Проте, щоб обґрунтувати етичний закид такій особі, необхідно переконатися, що вона мала реальну можливість не порушувати кримінально-правової заборони. У звязку з цим слід зясувати, в якому ступені взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його?

Деякі вченні вважають що людина подібна до машини, що лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен учинок людини, у тому числі і злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини.

У такому випадку людина - раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально уже визначена. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то є неможливою моральна оцінка вчиненого.

Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності фаталісти бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в обєктивній шкідливості злочину для суспільства. Протилежний погляд індетермінізм - філософське ідеалістичне вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства й людської психіки <#"justify">Висновок до розділу 2


Таким чином, на підставі вищевикладеного можна виділити наступні характерні риси притягнення до кримінальної відповідальності як стадії кримінального провадження:

Перш за все, кримінальна процесуальна діяльність органів досудового розслідування та прокурора - сторони обвинувачення та суду, який здійснює функцію правосуддя;

також кримінальна процесуальна діяльність може бути здійснена тільки в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

діє в межах стадій кримінального провадження - досудового розслідування та судового провадження;

притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру в скоєнні кримінального правопорушення та появи такого субєкту кримінального провадження - підозрюваного - сторони захисту;

не співпадає з початком кримінально-процесуальної діяльності сторони обвинувачення, а саме початком стадії досудового, яка починається з моменту внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

продовжується у випадку складання обвинувального акту та появи обвинуваченого - сторони захисту та підтримання в суді прокурором державного обвинуваченого або потерпілим - приватного обвинувачення, у випадках передбачених законом;

Тому закінчення реалізації кримінальної відповідальності щодо конкретної особи можливе тільки тоді, коли вступає до законної сили обвинувальний вирок, яким особа визнана винною та їй призначено покарання в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.



ВИСНОВОК


Підводячи підсумки хочеться сказати що тільки закон про кримінальну відповідальність має значення правового акта, котрий визначає, яке діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування норми кримінального права. Однак такі положення або визначення можуть служити тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Кримінального кодексу законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Сприраючись на ст. 8 Конституції можна сказати що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати Конституції України. Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинно засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, яка виступає як особливий елемент кримінальна відповідальність, сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона тобто держава в особі повноважних органів, здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона тобто правопорушник тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобовязаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання.

Враховуючи викладене, кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.

Правовою підставою кримінальної відповідальності є чинний кримінальний закон, в якому вчинене особою діяння визначено як злочин. Основною фактичною підставою є вчинення особою умисно або з необережності діяння, яке в чинному кримінальному законі визначене як злочин. У правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правових, фактичних і формальної тобто процесуальної підстав. Тобто на мою думку, більш детальне вивчення особливостей кримінальної відповідальності сприятиме кращому розумінню змісту кримінальної відповідальності, застосуванню норм кримінального права тощо.

На мій погляд саме карне покарання не переслідує мети відплати злочинцю. Основне його призначення в тім, щоб виправити, перевиховати правопорушника, попередити здійснення їм нових злочинів. Якщо для досягнення цих гуманних цілей немає необхідності застосовувати найважчі заходи кримінально-правового впливу закону передбачає можливість змякшення участи засудженого аж до повного звільнення його від покарання.

З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею і державою виникають певні юридичні відносини, внаслідок яких у такої особи і держави виникають взаємні права і обовязки. Злочинець зобовязаний бути засудженим за вчинений злочин, а також понести покарання у вигляді позбавлення і обмеження волі, передбачені кримінальним законом.

Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах:

в формі вимушеного понесення винним державного засудження;

в формі понесення винним державного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної міри покарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється;

в формі вимушеного понесення винним державного засудження і позбавлень або обмежень особистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання, призначеного йому судом.

Отже підводячи підсумки всього, держава має право засудити злочинця і вчинений ним злочин, а також обмежити його правовий статус строками давності притягнення до кримінальної відповідальності і роками давності притягнення до кримінальної відповідальності і строками погашення чи зняття судимості, і зобовязана забезпечити правильну кваліфікацію скоєного, призначити покарання в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного, особи винного, а також обставин, які помякшують або обтяжують відповідальність.




СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


---Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 2-е вид., перероб. і допов. К.: Юрінком Інтер, 2005. 27-33 с. <http://law.biz.ua/books/0024/>

Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.

Конституція України : - К Центр К57 учбової літератури , 2013. 60 с.

Кримінальний кодекс України .-С.: ТОВ ВВП НОТІС , 2014 - 188 с.

Кримінальне право України. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Бабенко А.М., Вапсва Ю.А., Грищук В.К. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки. ? Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. - 55 - 65 с.

Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004.- 35 - 39 с.

Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999 - 74 - 75 с.

Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова. Х., Право, 1997.

Баулін Ю. Кримінальна відповідальність: сутність, зміст та правова форма // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 2-3. - С. 626-633.

Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации: Ч.2. - Одесса., 2000.

Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и её основания в советском уголовном праве. - М., 1969.

Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. - Казань, 1979.

Зелинский А.Ф. Детерминация преступного поведения. - Х., 1994.

Карпушин М.П., Курлянский Н.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М., 1974.

Огурцов Н.А. Правоотношения и ответственность в уголовном праве. - Казань, 1975.

Хомич В.М. Формы реализации уголовной ответственности. - Минск: Белгосуниверситет, 1998.

. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004. - 296 с.;

. Грищук В. К. Доктринальне розуміння форм реалізації кримінальної відповідальності людини // Актуальні проблеми кримінальної відповідальності: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 10-11 жовт. 2013 р. / Ред. кол.: В. Я. Тацій (голов. ред.) та ін. - Х.: Право, 2013. - С. 93-984;

. Грищук В. К. Філософсько-правове розуміння відповідальності людини. - Хмельницький: Хмельницьк. ун-т управління і права, 2012. - 736 с.; 4. Козлов А. П. Уголовная ответственность: понятие и формы реализации. - Красноярск: Красноярск. гос. аграрн. ун-т, 2013. - 620 с.;

. Красницький І.В. Кримінальна відповідальність як інститут кримінального права Франції та України: порівняльний аналіз. - Львів: Львівський держ. ун-т внутр. справ, 2008. - 232 с.;

. Митрофанов И. И. Механизм реализации уголовной ответственности. - Кременчуг: Изд. ЧП Щербатых А.В., 2011. - 615 с.;

. Панов М. Кримінальна відповідальність: поняття, принципи, підстава // Право України. - 2012. - № 8. - С. 249-259;

. Пономаренко Ю. А. Заходи безпеки за кримінальним правом України // Вісник прокуратури. - 2011. - № 9. - С. 63-67;

. Пономаренко Ю. А. Поняття кримінальної відповідальності // Проблеми законності: Академіч. зб. наук. праць. Вип. 102 / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2009. - С. 138-148;

. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб: Закон України № 314-VII від 23 травня 2013 р. // Офіційний вісник України. - 2013. - № 47. - Ст. 1686;

. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України: Закон України № 222-VII від 18 квітня 2013 р. // Офіційний вісник України. - 2013. - № 46. - Ст. 1629;

. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України № 2471-XII від 17 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 35. - Ст. 517;

. Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) // Офіційний вісник України. - 1999. - № 44. - Ст. 2193; 14. Юридична відповідальність: проблеми виключення та звільнення / Н.М. Оніщенко, А.Є. Шевченко, О.В. Скрипнюк та ін. Відп. ред. Ю.В. Баулін. - Донецьк: ПП «ВД «Кальміус», 2013. - 424 с.