Тема: Кримінально-правова характеристика обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності

  • Вид работы: Курсовая работа (т)
  • Предмет: Основы права














КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Кримінально-правова характеристика обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності»


ЗМІСТ


Вступ

. Загальна характеристика обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності та їх систематизація

. Особливості змісту окремих обтяжуючих обставин,які передбачені для більшості корисливих посягань на власність та їх врахування при кваліфікації злочинів

. Особливості змісту окремих обтяжуючих обставин,які передбачені для деяких корисливих посягань на власність та їх врахування при кваліфікації злочинів

. Особливості змісту обтяжуючих обставин, які передбачені для окремих корисливих посягань на власність

Висновки

Список використаних джерел:



Вступ


Актуальність теми. Найголовнішою ознакою демократичного суспільства і правової держави є вільне і ефективне здійснення людиною належних їх прав і свобод. Власність є економічною основою суспільства, а невідємне право бути власником - це одна з гарантій реалізації прав і свобод особи. Значимість власності настільки велика, що міжнародне співтовариство вважало за необхідне закріпити її в числі найважливіших прав і свобод людини, викладене у Загальній декларації прав і свобод людини і громадянина.

Держава має гарантувати стабільність відносин власності, забезпечувати їхній захист. Реалізація цього обовязку держави виявляється у процесі захисту власності від злочинних посягань. У суспільстві з ринковою економікою кримінальне право повинне забезпечити належну охорону прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства, стабільність і непорушність власності, яка є основою економічної системи кожної держави. Водночас, статистичні дані свідчать, що кількість корисливих посягань на право власності, перш за все, при обтяжуючих обставинах має постійну тенденцію до збільшення [1, с.3].

Конституція України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю і що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, оскільки право приватної власності є непорушним (ст. 41). Гарантії прав та свобод людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3). Протидія злочинності й особливо злочинам проти власності, які займають чималу частку в її структурі (у 2004 р. за статтями 185-198 КК України було засуджено 107300 осіб, або 55,4%, у І півріччі 2005 р. - 49500 осіб, або 51,3% від усіх засуджених), залишається важливою функцією держави і потребує належного нормативного регулювання.

У науці кримінального права приділяється чимало уваги протидії злочинам, у тому числі й тим, які спрямовані проти права власності. Однак недостатньо розробленою залишається проблема законодавчого регулювання кримінальної відповідальності шляхом побудови кримінально-правових санкцій, а також удосконалення практики їх застосування.

Дослідження питань кримінальної відповідальності за злочини проти власності знайшло своє відображення в роботах П.П. Андрушка, Д.П Альошин ,О.І. Бойцова, Г.М. Борзенкова, В.В Василевич, Б.В. Волженкіна, Г.І. Волкова, П.А. Воробея, Р.Р. Галіакбарова, Л.Д. Гаухмана, В.Г. Гончаренка, С.В Дьоменко , Ю.Ф Іванов , О.В Ільїна, В.П. Ємельянова, А.А. Жижиленка, Б.В. Здравомислова, М.Й. Коржанського ,С.С Тучков, О.В Смаглюк , Г.В Щербакова , О.В Мельник , С.В Нікітенко , О.В Кравченко , Ю.Д Мартиненко , В.В Кузнєцов , Г.О Чорний , Ю.В Філей та інших. У працях автори, як правило, розглядали питання кваліфікації злочинів проти власності, їх співвідношення і розмежування із суміжними складами тощо.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження вивчення кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності..

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

Дослідити і розкрити поняття та ознаки злочинів проти власності;

Вивчити кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності;

Проаналізувати різні кваліфікуючі ознаки корисливих злочинів проти власності.

Обєктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у звязку з вчиненням злочинів проти власності. Предметом дослідження виступають кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі обставини) корисливих злочинів проти власності, їх юридична природа, сутність та значення.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, таких як історико-порівняльний та формально-логічний метод, системно-структурного, аксіологічний, статистичний метод.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Загальна характеристика обтяжуючих обставин корисливих злочинів проти власності та їх систематизація


Відповідно до ст.13 Конституції України всі субєкти права власності є рівними перед законом, тому кримінальний закон однаковою мірою захищає всіх без винятку субєктів права власності. Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу [19].

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ - право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України. За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює:

а) право власності українського народу;

б) право державної власності;

в) право комунальної власності;

г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян);

д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство;

е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека [6, с.230].

Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно - речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру .

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності - її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні;

) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини;

) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка.

З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні, закінчених), так звані легітимаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Це ж стосується і квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування тощо). Заволодіння такими предметами утворює готування до відповідних посягань і підлягає правовій оцінці з урахуванням положень ст. 14.

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.

Отже, злочини проти власності - це суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчиняються, як правило, з корисливих мотивів.

Необхідність охорони власності кримінально-правовими засобами визначається тим, що повноцінне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи країни. Тому, передбачення в одному з розділів Особливої частини Кримінального Кодексу України (далі КК України) відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім субєктам права власності однаковий кримінально-правовий захист. Розвиток криміногенних явищ в Україні пов'язаний з негативними процесами, що відбуваються в економіці та ідеології держави. На загострення криміногенної ситуації в Україні та поширення корисливо-насильницької злочинності, безпосередньо або частково впливають такі фактори як: зміни у структурі кримінального світу, наявність у його лідерів політичних прагнень щодо перерозподілу сфер впливу, наростання економічних можливостей лідерів злочинного світу, вчинення ними зухвалих дій, спрямованих на захоплення влади.

Причини вчинення злочинних посягань, як правило, пов'язують зі злочинною поведінкою, тобто з певною забороненою кримінальним законом діяльністю субєкта, адже за своїм етимологічним змістом ця категорія вказує на її органічний зв'язок із суспільно небезпечним діянням. У цьому сенсі не можна не погодитись із загальновизнаним твердженням, що причиною називають явища, які породжують, продуктують інші явища -наслідки.

Корисливо-насильницька злочинність визначається як сукупність злочинів, спрямованих на заволодіння чужим майном, вчинених із корисливою метою, із застосуванням фізичного чи психічного насильства або з погрозою його застосування.

Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших та небезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних благ - право власності. При наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно відрізняються за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Дані ознаки дають можливість класифікувати такі злочини на групи та побудувати їх систему . Посилаючись на систематизацію , проведену професором Мати шевським ,злочини проти власності слід систематизувати за такими трьома группами:

. Корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна. Це розкрадання шляхом крадіжки (ст. 185 КК); шляхом грабежу (ст. 186 КК); шляхом шахрайства (ст. 190 КК); шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (ст. 191 КК);

шляхом розбою (ст. 187 КК) та вимагання (ст. 189 КК). Після набрання чинності КК 2001 року питання про родову юридичну конструкцію більшості корисливих посягань на власність перейшло з нормативно-теоретичної площини у теоретичну, оскільки чинний КК не містить поняття «розкрадання» і навіть практично не вживає це слово в ОЧ КК. В цьому плані постає питання про правомірність з'ясування змісту окремих ознак ЮСЗ, що відносяться до корисливих посягань на власність, передбачені ст. ст. 185-191 КК. Питання про правомірність такого розгляду має бути вирішена позитивно, оскільки зазначені ЮСЗ мають однотипні ознаки, які, в принципі, можуть розглядатися в межах теоретичної конструкції, яка їх включає. При цьому, однак, кількість таких однотипних ознак у ЮСЗ окремих видів корисливих посягань на власність різна, починаючи з предмета злочину і закінчуючи суб'єктом.

. Корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання майна. До цієї групи входять: заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою- ст.192 КК (аналогічні дії щодо індивідуального майна громадян віднесені до цивільних правопорушень);незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна ,що випадково опинилося у неї- ст. 193КК (такі дії, щодо індивідуального майна не визнаються злочином). Ці злочини щодо мотиву їх вчинення тотожні злочинам проти власності першої групи» але на відміну від них спричинена цими злочинами майнова шкода не пов'язана з вилученням самого майна із володіння колективу або держави.

. Некорисливі посягання на власність. Вони включають умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);погроза знищення майна( ст.195 ) необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК)1; порушення обовязків щодо охорони майна(ст. 197 КК) ; самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво( ст. 197-1 ) ; придбання,отримання,зберігання чи збут майна,одержаного злочинним шляхом ( ст..198)

Вчинення цих злочинів не пов'язане з корисливими мотивами та метою - заволодіти чужим майном. Знищення або пошкодження майна з корисливих мотивів з метою викрадення частки такого майна утворює сукупність зло- чинів - пошкодження майна і розкрадання.

Використання в КК різних понять щодо найменування діяння в корисливих посяганнях на власність передбачає зясування співвідношення їх спільних і специфічних ознак. Таке зясування може бути здійснено шляхом визначення родової (універсальної) характеристики усіх цих конкретних понять і встановлення специфічних особливостей кожного з них .В цьому плані Матишевський вважає ,що родовою характеристикою діяння в межах теоритичної конструкції «розкрадання» є поняття «обернення»(його підтримують і окремі сучасні досліджувані цього питання) водночас необхідно мати на увазі ,що в межах нормативних орієнтирів КК 2001 року ,такий підхід не може бути реалізований повністю ,зокрема тому ,що в різних статтях ОЧ КК законодавець використовує різні прийоми законодавчої техніки .Наприклад ,в ст.262 (Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів,вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем ) він характеризує окремі альтернативні діяння фактично за допомогою видових характеристик посягань на власність. Наприклад , ст. 269 (Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин) включає незаконне заволодіння транспортним засобом яке охоплює фактично всі ті ж самі діяння які альтернативно перераховані в ст.262,307.

Зазначена непослідовність не дозволяє сформулювати правильний теоритичний підхід і в цьому плані ми можемо лише уточнювати ,що в одних випадках поняття «заволодіння» відрізняється від «привласнення» ,а в інших поняття заволодіння стає родовим поняття для відповідних посягань.

З наведеною вище проблемою повязана ще одна-момент визнання певного злочину закінченим. З одного боку в межах більшості робіт радянського періоду і в багатьох роботах російських криміналістів цей момент повязується з "реальним" наслідком;цей підхід сприйняв і російський законодавець-в нормативному визначенні поняття "хищение" є формулювання " причинившее ущерб собственнику или иному владельцу этого имущества " . Очевидно ,що підхід, даний у Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р до даної проблеми є більш коректним. Проаналізувавши ,деякі підходи ,визначені у лекційних заняттях професором Шапченко,були зроблені деякі уточнення:

) Формулювання "реальна можливість" фактично дозволяє розглядати момент визнання закінченими щодо більшості посягань на власність, як своєрідну юридичну фікцію. Ця юридична фікція означає ,що реальної шкоди, як наслідку відповідного посягання може і не бути(наприклад особу затримали через 5 хвилин після вилучення майна у власника і повернули його йому) .Також , є традиційний підхід до визнання їх закінченими злочинами з так званими охоронюваними територіями: практично безспірно в правозастосовній практиці визнається, що моментом закінчення посягань на власність є фактично момент переміщення майна за межі охоронюваної території;

) В окремих випадках - в залежності від особливостей умислу особи момент закінчення відповідного посягання може бути уточнений, яка порівняно із загальним змістом юридичної фікції, так і стосовно зазначеного в п. 1) підходу щодо охоронюваної території .Отже , у будь-якому разі реальна шкода власнику не може бути єдиним орієнтиром щодо визначення злочину закінченим ,відповідний загальний підхід щодо «одержання реальної можливості» має бути конкретизований - така конкретизація може враховуватись як вид посягання, так і певні орієнтири щодо змісту умислу особи .

Ільїна О.В. обґрунтовує положення про те, що за своєю природою обтяжуючі обставини є юридичними фактами, а в окремих випадках - певним їх поєднанням. У попередніх дослідженнях для характеристики обтяжуючих обставин використовувалися поняття фактори, дані, ознаки, обставини, однак, на думку автора, юридична природа обтяжуючих обставин може бути розкрита найбільш повно та точно саме за допомогою поняття юридичні факти. Отже, досліджуючи роль обтяжуючих обставин як юридичних фактів у механізмі кримінально-правового регулювання, автор робить висновок про те, що обтяжуючі обставини, передбачені у Загальній частині КК, відіграють у механізмі кримінально-правового регулювання роль чинників, які забезпечують так зване індивідуальне під нормативне регулювання кримінально-правових відносин, а обтяжуючі обставини, передбачені в Особливій частині КК (за винятком тих, що виражаються оціночними поняттями) - в межах юридичного складу злочину забезпечують так зване нормативне регулювання кримінально-правових відносин.


2. Особливості змісту окремих обтяжуючих обставин, які передбачені для більшості корисливих посягань на власність та їх врахування при кваліфікації злочинів

обтяжуючий обставина злочин власність

Шляхом аналізу кваліфікуючих ознак складів корисливих злочинів проти власності встановлено, що для більшості цих злочинів кваліфікуючими ознаками є 1) вчинення злочину повторно; 2) вчинення за попередньою змовою групою осіб.

По черзі проаналізуємо ці кваліфікуючі ознаки.

.Повторність корисливих посягань на власність;

Повторність злочинів - це вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена. З контексту ст..32 випливають дві специфічні ознаки повторності злочинів : а) злочини в межах даної форми множинності мають бути злочинами одного виду або (у випадках) однорідними злочинами ; б) зазначені злочини вчиняються неодночасно .При цьому для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин.

Відповідно до пункту 1 примітки до статті 185 КК повторним у статтях 185, 186 та 189-191 КК визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК. За змістом частини другої статті 187 КК розбій вважається повторним, якщо його вчинено особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм. Відповідно до частини другої статті 1881 КК викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання слід кваліфікувати за ознакою повторного вчинення лише тоді, коли воно було вчинене після такого самого злочину.

Згідно с положеннями , визначеними в Постанові Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами кримінального законодавства
про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 04.06.2010 р. не утворює повторності раніше вчинений злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, засуджено без призначення покарання або зі звільненням від покарання, а також злочин, судимість за який було погашено чи знято.
Стадії вчинених злочинів, а також вчинення злочинів одноособово чи у співучасті на визнання їх вчиненими повторно не впливають

Так,відповідно до ППВСУ від 04.06.2010 р від повторності злочинів необхідно відрізняти продовжуваний злочин, який відповідно до частини другої статті 32 КК складається з двох або більше тотожних діянь, обєднаних єдиним злочинним наміром. Обєднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може, а при повторності тотожних злочинів кожен із них має свою субєктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину. Якщо вчинені злочини, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони відповідно до частини другої статті 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, крадіжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, поєднана з проникненням у житло). Якщо ж злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, поєднані з проникненням у житло, пять розбоїв, вчинених організованою групою, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів

Повторністю однорідних злочинів прийнято вважати вчинення двох або більше злочинів, які пов'язані однаковими або подібними об'єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини. Так, згідно з приміткою до ст. 185 КК, викрадання майна визнається повторним не лише тоді, коли раніше було вчинене тотожне викрадання майна, а й тоді, коли йому передувало будь-яке однорідне розкрадання майна.

Якщо у статті передбачено кілька складів злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, то за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому прикладі двох крадіжок) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання).

Якщо ж було вчинено два або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, то кожний окремий такий злочин має кваліфікуватися за відповідною йому статтею. При цьому повторність застосовується до того злочину, який було вчинено пізніше. Наприклад, якщо особа перший раз вчинила крадіжку, а другий раз - грабіж, то вона має відповідати за перший злочин - крадіжку - за ч. 1 ст. 185, а за другий - грабіж - за ч. 2 ст. 186 КК за ознакою "повторно".

Повторність злочинів відсутня, говориться у ч. 2 ст. 32 КК, при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Раніше вчинений особою злочин не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину повторним, якщо відносно першого злочину за "родовою" ознакою множинності злочинів минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49, або була погашена чи знята судимість відповідно до ст. 89 чи 91 КК, або особа була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 45-49 КК [4]. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені злочини мають бути кваліфіковані окремо з посиланням на частину першу статті 14 КК або відповідну частину статті 15 КК.

Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а інших - організатором, підбурювачем чи пособником, то такі злочини слід також кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину статті 27 КК[8]

Відмежування повторності від суміжних понять. Повторність тотожних злочинів і продовжувані злочини. Повторність, не пов'язана з засудженням за раніше вчинений злочин, тобто фактична повторність, перебуває у певному співвідношенні з поняттям продовжуваного злочину.

Важлива проблема і теорії, і судової практики в тому що відрізняє тотожний злочин від продовжуваного. Практичне значення цього питання полягає в тому, що при продовжуваному злочині виключається повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК (продовжувана крадіжка). При повторності тотожних злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185, що тягне за собою більш суворе покарання.

Практика Верховного суду України використовує поняття продовжуваного злочину. Так, було зазначено, що продовжуваним визнається неодноразове безоплатне вилучення майна, яке складається з ряду тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. В одній справі було встановлено, що винний вирішив викрасти із сховища державної бібліотеки декілька томів стародавніх рукописів, і періодично, скориставшись недбалістю охорони, виносив по одному тому з бібліотеки, зрештою здійснивши задумане повністю.

Та ж позиція має місце у справах про хабарництво. Було зазначено, що одержання посадовою особою одного хабара в декілька прийомів, слід розглядати як продовжуваний злочин. У таких випадках дії за ознакою повторності кваліфікувати не можна.

Інколи суди помилково кваліфікували за ознакою повторності дії винних осіб, що складалися із ряду тотожних дій (які здійснювалися одним способом) та з самого початку охоплювалися єдиним наміром і мали загальну мету незаконного вилучення майна або заволодіння ним.

Так, Першотравневий районний суд м. Чернівців визнав винним К. за ч. 3 ст. 191 КК та призначив йому відповідне покарання. Із матеріалів справи вбачається, що К., працюючи продавцем магазину, протягом трьох місяців незаконно привласнював ввірені йому грошові кошти, шляхом їх вилучення - на загальну суму 5 тис. 600 грн. Такі дії К. районний суд кваліфікував за ознакою повторності. Але Апеляційний суд Чернівецької області згідно з ухвалою від 30 травня 2006 р. зазначений вирок змінив, перекваліфікувавши дії К. з ч. 3 ст. 191 КК на ч. 1 ст. 191 КК, посилаючись на те, що він вчинив продовжуваний злочин.

Отже, зазначимо, чим же продовжуваний злочин відрізняється від фактичної повторності?

Продовжуваний злочин як одиничний злочин характеризується тим, що складові його діяння, об'єднані єдиним злочинним наміром, спрямовані до загальної мети. При повторності тотожних злочинів має місце не єдиний, одиничний злочин, а множинність злочинів, де кожне окреме діяння не має з іншими того фактичного зв'язку, який властивий тотожним діянням у продовжуваному злочині [7].

. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб,

Відповідно до ч.2 ст.28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення [1, ст.28].

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які зазделегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину зазделегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює обєктивну сторону складу злочину. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль, Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо [9, с.76].

Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох субєктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є субєктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у звязку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути субєктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб. Проте мають місце випадки помилкового тлумачення судами зазначеної норми закону: суди, коли лише один із учасників вчинення такого злочину є субєктом злочину, кваліфікують вказані дії за ознакою «вчинення за попередньою змовою групою осіб».

Так, Червонозаводський районний суд м. Харкова вироком від 14 червня 2006 р. визнав винним Г.Д. за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 188, ст. 304 КК та призначив йому відповідне покарання. Згідно з вироком суду Г.Д. засуджено за те, що він, діючи за попередньою змовою з неповнолітніми Г.А. та Г.С., які на момент вчинення злочину не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, проник у приміщення трансформаторної підстанції звідки намагався викрасти обладнання, однак не довів свого наміру до кінця, оскільки його було затримано працівниками міліції. Також Г.Д. втягнув у злочинну діяльність неповнолітніх. Вважаємо, що в такому випадку відсутня кваліфікуюча ознака вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, оскільки відповідно до вимог ст. 26 КК тільки Г.Д. є субєктом злочину.

Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоровя потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину пяту статті 27 КК.[ п.п 24 ,2 ]

У деяких випадках, коли у вчиненні злочину брали участь декілька осіб, одна з яких не була обізнана про протиправність вчинюваних нею дій, суди такі дії помилково кваліфікували за ознакою вчинення злочину групою осіб.

Наприклад, Гусятинський районний суд Тернопільської області вироком від 9 березня 2006 р. визнав винною Г.Н. за ч. 2 ст. 185 КК та призначив їй відповідне покарання. Згідно з вироком суду Г.Н. було визнано винною в тому, що вона спільно зі своїм сином Г.П. таємно викрала деревообробний станок вартістю 1 тис. грн. Проте з матеріалів справи вбачається, що Г.П., вчиняючи крадіжку чужого майна разом з Г.Н., не усвідомлював того, що вчиняє злочин, оскільки вважав, що викрадений станок належить його матері, як вона йому про це повідомила. Крім того, в матеріалах справи наявна постанова слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи щодо Г.П. за фактом цієї крадіжки у звязку з відсутністю в його діях складу злочину. Апеляційний суд Тернопільської області дійшов висновку про відсутність попередньої змови в діях Г.Н. і її сина та ухвалою від 10 травня 2006 р. перекваліфікував дії Г.Н. за ч. 1 ст. 185 КК.


3. Особливості змісту окремих обтяжуючих обставин, які передбачені для деяких корисливих посягань на власність та їх врахування при кваліфікації злочинів


Шляхом аналізу кваліфікуючих ознак складів корисливих злочинів проти власності встановлено, що для окремих цих злочинів кваліфікуючими ознаками є 1) вчинення злочину з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище ; 2) вчинення злочину організованою групою.

.Вчинення злочину з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Проникнення - це вторгнення у житло, приміщення чи інше сховище з метою крадіжки, грабежу чий розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з поданням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрасти майно без входу у відповідний об'єкт.

Зусилля для доступу в житло, приміщення чи інше сховище може полягати у застосуванні винним технічних засобів, порушенні цілісності самого об'єкта або охоронних засобів. Наприклад, відкриття приміщення відмичками, підробленими або викраденими ключами, пролом у стіні, покрівлі, огорожі, підкоп або пошкодження вікон, дверей, перелізання через стіну, огорожу, ворота тощо.

Проникнення може відбуватися шляхом застосування або погрози негайного застосування фізичного насильства проти особи, яка перешкоджає розкраданню. Такі дії а залежності від характеру насильства охоплюються складом грабежу чи розбою. При цьому грабіж буде закінченим злочином з моменту заволодіння майном, яке знаходилось в житлі, приміщенні чи іншому сховищі, а розбій - з моменту застосування насильства з метою проникнення в житло, приміщення чи інше сховище для заволодіння майном.

Проникнення у житло, приміщення чи інше сховище шляхом обману - це введення тим або іншим способом з боку винного в оману особи, яка володіє чи охороняє майно, і здобуття таким чином доступу до майна, що там зберігається. Проникнення шляхом обману буде також тоді, коли винний з метою розкрадання майка залишається всередині приміщення непоміченим під час його закриття. Таке діяння кваліфікується як крадіжка з проникненням.

Житло - це приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будиночок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо) [10].

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні мати на увазі таке.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні зясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій, вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою статті 186 КК або частиною третьою статті 187 КК.

Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не повязаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). Не може , наприклад , кваліфікуватись як проникнення в інше приміщення викрадення товару покупцем або сторонньою особою з магазину в ті години, коли він працює.

Славутський міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 11 вересня 2006 р. визнав винним З. за ч. 3 ст. 187 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на сім років з конфіскацією майна. З метою заволодіння чужим майном З. зайшов до магазину, де, погрожуючи продавцю металевим молотком, що є небезпечним для життя і здоровя насильством, заволодів матеріальними цінностями у розмірі 271 грн. Проте з матеріалів справи очевидно, що винний до магазину потрапив у робочий час, коли доступ споживачів до нього був вільний, тому його дії не можуть бути кваліфіковані за ознакою проникнення у приміщення. Апеляційний суд Хмельницької області згідно з ухвалою від 21 грудня 2006 р. вирок районного суду змінив та перекваліфікував дії З. на ч. 1 ст. 187 КК.

Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо) [2]. Проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо). Обовязковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати в цьому місці4. Але при розгляді справ цієї категорії суди допускають помилки, що призводить до неправильної кваліфікації дій винних осіб.

Ось приклад. Словянський міськрайонний суд Донецької області вироком від 14 березня 2006 р. визнав винною П. за ч. 1 ст. 185 КК та призначив їй відповідне покарання. За вироком суду П. визнано винною в тому, що вона, перебуваючи в помешканні своєї подруги, таємно викрала її особисті речі загальною вартістю 2 тис. 744 грн. Однак із матеріалів справи вбачається, що до зазначеного помешкання винна потрапила через вікно, для чого розбила скло. Проте ця обставина не отримала кваліфікації судом. Вважаємо, що в цьому випадку дії П. слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК за ознакою проникнення у житло.

Вивчення зазначеної категорії справ показало, що в разі вчинення крадіжки, грабежу і розбою пошкодження під час незаконного проникнення у житло, інше приміщення чи сховище дверей, замків, гратів тощо суди оцінюють як спосіб проникнення, а тому ці дії додаткової кваліфікації не потребують.

. Вчинення злочину організованою групою.

Оскільки конструкція різних форм посягань на власність така, що вчинення їх групою осіб може кваліфікуватись як за ознакою вчинення їх групою осіб за попередньою змовою, так і за ознакою вчинення організованою групою, то розрізнення групи осіб за попередньою змовою від організованої групи має значення для правильної кваліфікації такої категорії злочинів за цими ознаками. Поняття «вчинення злочину організованою групою» визначено в ч. 3 ст. 28 КК, згідно з якою така форма співучасті має місце, коли в підготовці до злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке обєднання для вчинення злочинної діяльності, обєднані єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Попередня зорганізованість трьох або більше осіб для вчинення злочину може мати форму взаємопогодженого розподілу ролей між співучасниками організованої групи. При цьому її учасники можуть виконувати різні, обумовлені змовою про спільне розкрадання функції у здійсненні загального злочинного наміру. У такому випадку кожний з них визнається виконавцем злочину незалежно від тієї ролі, яку він виконував. Для кваліфікації за ознакою вчинення організованою групою не має значення, чи створювалася група тільки для вчинення лише цього виду (наприклад, для розбійного нападу) або ще й інших злочинів.[10]

Організована група - це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об'єднання; 4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників - організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою - з двох і більше.

Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої Групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляються у наявності; постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який . доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у; тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті. [9, с.78]

4. Особливості змісту обтяжуючих обставин, які передбачені для окремих корисливих посягань на власність


Шляхом аналізу кваліфікуючих ознак складів корисливих злочинів проти власності встановлено, що для окремих цих злочинів кваліфікуючими ознаками є: 1.вчинення злочину поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК); 2) вчинення злочину із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (вимагання)

) вчинення злочину поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК) ;

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06.11.2009 р «Про судову практику у справах про злочини проти власності» розяснив,що небезпечне для життя чи здоровя потерпілого насильство- це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровя або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоровя в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Такий підхід є не зовсім правильним, бо поняття небезпечності тілесних ушкоджень для життя та здоровя людини, як і поняття їх тяжкості, здебільшого медичне. Тому в кожному конкретному випадку слід індивідуально підходити до кваліфікації дій обвинуваченого за кваліфікуючою ознакою «насильство» [11].

Трапляються випадки, коли суди в результаті неправильного встановлення характеру заподіяного до потерпілих осіб фізичного насильства допускають помилки при кваліфікації дій винних осіб.

Краматорський міський суд Донецької області вироком від 10 квітня 2006 р. визнав винними А. та П. за ч. 3 ст. 187 КК і призначив їм покарання у виді позбавлення волі строком на девять років із конфіскацією майна. Із матеріалів справи вбачається, що винні незаконно проникли до помешкання потерпілого Д., де, застосувавши до нього насильство, яке не є небезпечним для життя і здоровя, заволоділи майном на суму 3 тис. 883 грн. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, потерпілому було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоровя. Проте суд помилково кваліфікував дії А. та П. як розбій. Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 22 вересня 2006 р. змінив цей вирок та перекваліфікував дії засуджених із ч. 3 ст. 187 КК на ч. 3 ст. 186 КК.

Заподіяння в процесі розбою чи вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровя або короткочасну втрату працездатності, а також середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоровя потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ст. 187 або ч. 4 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за відповідними частинами ст. 121 КК, оскільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 187 КК.


Висновки


Відносини власності становлять економічну основу існування будь-якого суспільства. На якій би стадії розвитку не знаходилося людство, які б відносини не панували у сфері суспільного виробництва, одним із завдань публічної влади було і залишається регулювання і охорона відносин власності. Без цього неможлива відносна стабільність розвитку продуктивних сил в суспільстві.

Охорона власності за допомогою кримінально-правових заходів також цілком традиційна і властива практично всім правопорядкам. При цьому форми злочинної поведінки і, відповідно, конструкція складів злочинів розвиваються слідом за відповідними змінами в змісті відносин власності та їх регулювання в праві.

Зміни, які відбулися в Україні за останні роки і суттєво вплинули на кримінально-правову охорону власності. Злочини проти власності традиційно займають провідне місце в структурі злочинності. Звідси і пильна увага, з якою вчені досліджують дану проблематику. В умовах розвитку і зміни соціально-економічних відносин все більш гострою стає проблема захисту власності.

Кримінальне законодавство України виділяє злочини проти власності в окрему групу. Суспільна небезпека даних злочинів полягає в порушенні конституційного правила, що полягає в недоторканності чужої власності, будь то приватна, державна, муніципальна або інша.

Право власності займає особливе місце в системі прав людини, тому воно є показником благополуччя громадян і регулятором економічних відносин. Підвищена суспільна небезпека злочинів проти власності визначається тим, що вони підривають основи економіки, дестабілізують ринкові відносини, роблять негативний вплив на громадян, схильних до скоєння протиправних діянь.

Злочин проти власності, у будь-якій формі, передбаченій кримінальним законом, є діянням, що заподіює шкоду як економічним відносинам власності (суб'єктно-об'єктним, суб'єктно-суб'єктним), так і правомочностям власника. Вони порушують як фактичну сторону відносин, що характеризують належність об'єкта власності певному суб'єкту, так і юридичний зміст цих відносин.

Шляхом аналізу кваліфікуючих ознак складів корисливих злочинів проти власності нами було встановлено, що для більшості цих злочинів кваліфікуючими ознаками є 1) вчинення злочину повторно; 2) вчинення за попередньою змовою групою осіб Також досить поширеними кваліфікуючими ознаками є: 1) вчинення злочину з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище ; 2) вчинення злочину організованою групою.

Список використаних джерел


1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-III / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, №25-26, ст.131

.Постанова Пленуму ВСУ « Про судову практику у справах про злочини проти власності» 06.11.2009 №10

.Ільїна Оксана Валеріївна. Кримінально-правова характеристика кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2007. - 201арк.

.Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч. посіб.] / Вереша Р.В. - К. ... Національна академія внутрішніх справ, 2011

. Клочко, А.М. Проблемні питання кваліфікації злочинів проти власності [Текст] / А.М. Клочко // Актуальні проблеми правової системи України : матеріали науково-технічної конференції викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету, Суми, 11 травня 2012 р. / Відп. за вип. М.І. Логвиненко. - Суми : СумДУ, 2012. - С. 25-28.

. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003. - 1196 с.

. Бажанов М.І. Кримінальне право України. Підручник. / Київю.: Юрінком Інтер. - 2012

. Постанова Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторнність,сукупність і рецидив злочинів та іх правові наслідки» від 04.06.2010

. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К., 2008

. Узагальнення судової практики Верховного суду( Інтернет ресурс)

. Ємельянов В.П.. Кваліфікація злочинів проти власності: Навч.посібник.- Х.,1996. 112 с., 1996

. Кримінальне право України : навч. вид. : посіб. для підгот. до іспитів / І.В. Діордіца ; М-во освіти і науки України. - К. : Ліпкан О. С., 2010. - 285 с.

. Кримінальне право України. Загальна частина / Ю.С. Богомягков, Д.В. Бараненко ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т кораблебудування ім. адмірала Макарова. - Миколаїв : НУК, 2009. - 32 с.

. Кримінальне право України (особлива частина) : навч. посіб. / Андрій Шевчук, Марія Дякур ; М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці : Друк Арт, 2010. - 303 с.

. Кримінальне право України (Особлива частина) : практикум : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / І.В. Хохлова, О.П. Шемяков ; М-во освіти і науки України, Макіїв. екон.-гуманіт. ін-т. - Донецьк : Норд-Пресс, 2010. - 378 с.

. Кримінальне право України : посіб. для підготов. до держ. екзаменів / Савченко А.В., Кузнєцов В.В. ; М-во внутр. справ України, Нац. акад. внутр. справ. - К. : О.С. Ліпкан, 2011. - 182 с.

. Кримінальне право України (особлива частина) : навч.-метод. посіб. / А.В. Шевчук, М.Д. Дякур, Л.В. Гусар ; М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2011. - 87 с.

. Кримінальне право України. Модуль I - II : навч. посіб. / В. І. Педан, В. К. Антошкіна ; М-во освіти і науки України, Бердян. ун-т менеджменту і бізнесу. - Донецьк : Юго-Восток, 2011. - 279 с.

. Костишин В. Місце шахрайства серед злочинів проти власності. Електронний ресурс. / Режим доступу: http://naub.oa.edu.ua/2010/mistse-shahrajstva-sered-zlochyniv-proty-vlasnosti/