Тема: Кримінально-правова характеристика шахрайства (ст. 190 Кримінального кодексу України)

  • Вид работы: Курсовая работа (т)
  • Предмет: Основы права















Курсова робота

Кримінально-правова характеристика шахрайства (ст. 190 Кримінального кодексу України)


Зміст


Вступ

. Кримінально-правова характеристика шахрайства

. Приклади зі слідчої та судової практики

. Задачі

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Актуальність теми. Існує цілий ряд обставин, які обумовлюють актуальність теми даного дослідження. Перш за все слід взяти до уваги закріплене Конституцією України положення про забезпечення державою захисту прав усіх субєктів права власності та про непорушність права власності.

У сучасних умовах право власності має бути надійно захищено від протиправних, і особливо злочинних, посягань, одним із видів яких є шахрайство.

Мета і задачі дослідження. Основною метою дослідження є комплексний аналіз проблем, повязаних із визначенням місця кримінально-правової норми про шахрайство в системі норм нового Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за злочини, що посягають на чуже майно, зясування основних ознак складу даного злочину та розробка на підставі результатів, одержаних у ході дослідження, рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації шахрайства, його попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином.

Предметом шахрайства може бути чуже по відношенню до винного рухоме та нерухоме майно. Майно, як предмет шахрайства, має ознаки господарсько-економічної корисності, соціальну і юридичну. Під правом на майно у ст. 190 КК України розуміється не тільки право власності (володіння, користування, розпорядження), але і право на отримання майна. Це набуває особливого значення при кваліфікації заволодіння безготівковими грошима шляхом шахрайства. У цьому випадку шахрайство вважається закінченим з моменту надходження грошей на рахунок злочинця, і для визнання злочину закінченим не потрібен факт зняття грошей з рахунка.

Обєктом дослідження є сфера суспільних відносин, повязаних із вчиненням шахрайства, а також правові аспекти охорони суспільних відносин від даного виду злочинних посягань.

Предмет дослідження включає стан кримінально-правової боротьби із шахрайством, його кримінально-правову характеристику, тенденції, особу злочинця, діяльність органів внутрішніх справ, повязану з боротьбою з даним видом злочині.

Методи дослідження при підготовці курсової роботи були використані сучасні методи соціально-правового пізнання. Зокрема, історико-правовий метод було використано для дослідження історичного аспекту розвитку законодавства про боротьбу із шахрайством в Україні. Системно-структурний, формально-логічний та метод системного аналізу було застосовано при проведенні аналізу основного та кваліфікованого складів шахрайства, розгляді питання про відмежування шахрайства від суміжних складів злочинів, розробці пропозицій щодо вдосконалення окремих статей КК України та рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації шахрайства, спрямованих на боротьбу з даним злочином і подолання його негативних соціальних наслідків. Статистичний метод застосовувався при дослідженні судово-слідчої практики боротьби із шахрайством.

Курсове дослідження базується на концептуальних положеннях загальної теорії права, галузевих юридичних наук - кримінального, цивільного, адміністративного, кримінально-виконавчого права та кримінології.


1. Кримінально-правова характеристика шахрайства


Шахрайство визначається законодавцем, як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Способами вчинення шахрайства є:

) обман;

) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном та придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілою неправдивих відомостей або приховування певних відомостей повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.

Договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.

Заволодіння майном громадян шляхом зловживання довір'ям має кваліфікуватися не як грабіж, а як шахрайство

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2002 р. С. засуджено за ч. 2 ст. 141 КК 1960 р. на два роки позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2003 р. вирок залишено без зміни [5, c. 210].

Для визнання будь-якого із зазначених злочинів повторним не має значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він винною особою як виконавцем чи як іншим співучасником, був винний засуджений за його вчинення чи притягується до кримінальної відповідальності одночасно за перший і новий злочини. Водночас зазначені моменти впливають на кваліфікацію вчиненого. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені злочини повинні отримувати окрему правову оцінку відповідно до положень закону про попередню злочинну діяльність (ст.ст. 14 15 КК) [12, c. 300].

Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших - організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини повинні отримувати самостійну правову оцінку з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.


. Приклади зі слідчої та судової практики


Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.. визнано винним у тому, що він, виконуючи обов'язки адміністратора товариства з обмеженою відповідальністю, у період із 21 вересня 2000 р. по 7 квітня 2001 р. шляхом обману і зловживання довірою під час оформлення нарядів-замовлень на ремонт автомобілів та надання інших послуг громадянам станцією технічного обслуговування товариства заволодів чужим майном на суму 5 тис. 31 грн., вчинивши ці дії повторно і завдавши потерпілим значної шкоди [13 c. 198].

Однак виходячи з того, що згідно з вироком від 21 червня 2002 р. щодо X. було застосовано умовне засудження на підставі ст. 75 КК, а злочин, за який він засуджений за ч. 2 ст. 190 КК я до реального позбавлення волі, був вчинений ним до постановлення цього вироку, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно [14, c. 250].

При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки є неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, компютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього.


. Задачі


Задача 1

Б., перебуваючи у стані алкогольного спяніння, образив незнайомого йому У. Той у відповідь вдарив Б. кулаком в обличчя і зламав щелепу. Від удару Б. впав і вдарився головою об бетонні сходинки. Через одержану черепно-мозкову травму Б. помер на місці.

Кваліфікуйте дії У.

Розв'язок задачі

Дії У. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 119 KK як завдання умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження та вбивство через необережність.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

ТІ самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, - караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

Об'єктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням та наслідками.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке:

Не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.

Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день),

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді й смерті; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Якщо необережне заподіяння смерті є ознакою іншого злочину (зокрема передбаченого ч. 2 ст, 134, ч. З ст. 135, ч. З ст. 136, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 139), воно кваліфікується за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за цей злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребує. Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.

Суб'єкт злочину загальний.

Злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство через необережність двох або більше осіб.

адача 2

В., знаючи про наявність у неї венеричного захворювання - гонореї, вступила в статевий звязок з Б., а через декілька днів з неповнолітніми Г. і П. (17 років). При медичному обстеженні було встановлено, що Б. не захворів, а Г. і П. заразилися гонореєю. Кваліфікуйте дії В.

Розв'язок задачі

Дії В. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 133 КК як зараження венеричною хворобою двох осіб, які є неповнолітніми, особою яка знала про наявність у неї такої хвороби. передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років. Об'єкт злочину - здоров'я людини.

Об'єктивна сторона злочину полягає у зараженні іншої особи венеричною хворобою. До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (трипер), м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз (четверта венерична хвороба), трихомоніаз, цитомегаловірус, токсоплазмоз, уреаплазмоз. Такі обставини, як вид венеричної хвороби, тяжкість розладу здоров'я, методи і тривалість лікування, можливість повного одужання, на кваліфікацію ст. 133 не впливають і враховуються при призначенні покарання.

Суб'єкт злочину

Спеціальний - це особа, яка досягла 16-річного віку. хворіє венеричною хворобою і знає про наявність у неї цієї хвороби. Про факт знання особи про своє захворювання можуть свідчити різноманітні обставини - медичний висновок, застереження лікувальної установи, власний досвід особи, звернення її до медичної літератури тощо.

Зараження венеричною хворобою, яке стало результатом неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків (наприклад, лікарем-гінекологом під час проведення медичних оглядів пацієнтів або внаслідок переливання потерпілому зараженої крові), слід кваліфікувати за ст. 140.

Суб'єктивна сторона злочину

Характеризується прямим чи непрямим умислом або злочинною самовпевненістю.


Висновки


Підводячи підсумки наукового дослідження, слід зазначити, що воно дозволяє у стислому вигляді сформулювати теоретичні висновки та узагальнення, а також аргументовані у дисертації пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства про відповідальність за шахрайство і практики його застосування.

Проведене історичне дослідження свідчить про великий ступінь суспільної небезпеки шахрайства і його глибоке коріння, яке сягає далекого минулого. Безперечно, знання такого роду допоможуть глибше вивчити правову та соціальну сутність даного посягання.

Зважаючи на те, що шахрайство належить до злочинів проти власності, а в науці кримінального права немає єдиної точки зору щодо обєкта злочинів проти власності, у дослідженні розглянуто два підходи до його визначення. Одна група науковців вважають, що родовим обєктом злочинів проти власності, повязаних з розкраданням майна, є право власності.

У роботі обґрунтована недоцільність виключення з кримінального закону поняття "розкрадання" та заміни його поняттям "викрадення", яке має набагато вужче значення. На думку дисертанта, розкраданням є суспільно небезпечне, умисне, протиправне заволодіння (спроба заволодіння) чужим майном з метою звернення його на свою користь, що призвело до зменшення (загрози зменшення) фонду власника цього майна.

Щодо обєктивної сторони складу шахрайства, то її визначальною ознакою є спосіб вчинення злочину. Таким способом, відповідно до ст. 190 КК України, є обман або зловживання довірою. Хоча безпосередньо в нормі вживається формулювання "обман чи зловживання довірою", цілком прийнятне вживання сполучника або, оскільки ці сполучники є рівнозначними.

Так, у статті про шахрайство (ст. 190) спосіб дії визначено як шлях обману чи зловживання довірою, а в ст. 192 говориться про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, хоча спосіб дії винного в цих злочинах є ідентичним.

шахрайство кримінальний кодекс злочин

Список використаних джерел


1.Конституція України: Редакція станом на 08.07 2013 року - 122 ст.

2.Гончаренко, В.Г., Демський Е.Ф., Джужа О.М. "Кримінально-виконавче законодавство України" 2010. - 431 ст.

.Борисов В.І "Кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності" За новим Кримінальним кодексом України, практичний семінар 20012 р. - 35 ст.

.Ковальський В.С. "Кримінальне право України" Посібник, 2009 р. - 147, ст.

.Лобойко Л.М. "Кримінально-процесуальне право" Курс лекцій, 2010р. - 456 ст.

.Яценко С.С. "Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України",4-те видання, перероблене та доповнене, 2012. - 841 ст.

.Селецький С.І. "Кримінальне право України" Особлива частина:, 2007 р. - 502 ст.

.Практика судів України з кримінальних справ 2008-2010 р. "Закони і законодавчі акти" 20011 р. ст. - 462.

.Хавронюк М.І. "Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України" Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 15 листопада 2005 року 2006 р. ст. - 550 ст.